В очах любові, що й ріки замало
Шершаві руки загорілі, ніжні
Нам мама тил теплом своїм тримала
Та в осінь, стук зими відчула грізний.
Тепер запізно почуття дарити,
Німій могилі душу вивертаю,
Розквітлі в рамочці гранітній квіти
Сльозами болю рясно орошаю.
Невічні мами, їх зігрійте словом,
Не розбавляйте це тепло водою,
Дзвінком черговим, як дарунком новим
Поки зима не повела бровою.
01.10.2009.
Зiгрiйте словом
© Copyright: Любовь Кононенко-Грицюк, 2010
Свидетельство о публикации №110120802790
Свидетельство о публикации №110120802790
Рецензии