Наша лавочка
Як лелека в гніздо, повертаюсь до хати
Де живе старий батько, леліяла мати,
Ось і лавочка наша схилилась до тину
Тут зустріла тебе, говорив: “ Не покину “
Признавався в коханні схвильовано, щиро
Крізь гарячі цілунки лунало: я, вірю.
Під беззвучне зітхання зірок золотавих
В ароматі лілових фіалок прив`ялих
Було щастя коротким і осінь невчасна,
Як два берега, доля вела одночасно.
Чи було то коханням, тоді не впізнала
Все ж два роки, на лавці, тебе виглядала.
07.07.2009.
© Copyright: Любовь Кононенко-Грицюк, 2010
Свидетельство о публикации №110120802771
Свидетельство о публикации №110120802771
Рецензии