Вечір поринає в мряку прохолоди
Босими ногами я бреду асфальтом,
Мжичку сполошила, незначної вроди,
Що незвично вщухла від мого азарту.
Легко Чарівною, сталою ходою
Вільною, як пташка, на рівні із вітром
В мрії непохитні рину з головою
Жевріють не змиті, під ліхтарним світлом.
Різнокольоровий з сонними очима
Стрій домів висотних, як “старі вовки”,
Запорозьку Січ тримають за плечима,
Для моїх думок - принадні маяки.
11.08.2009
Вечiр
© Copyright: Любовь Кононенко-Грицюк, 2010
Свидетельство о публикации №110120802692
Свидетельство о публикации №110120802692
Рецензии