Страстная осень

Вечерний сон, любовью грезит лето,
Последний гаснет свет в дневном луче,
Красавица, вся ласкою согрета,
Лежит у лета осень на плече.

Созревшая вполне к огню и плоду,
Пылает, растворяясь в сизой  мгле,
И торжествует мудрый гений рода
Всего живого на живой земле.

А утром лето спит, уж осень встанет,
Блестит в косе янтарной  седина,
Мощь, сила, величь золотого стана,
Идёт в поля -под солнышком стерня.

И зерна-близнецы лежат в покосах,
И стайкой краснощекою бегут цветы,
Спят яблоки и сливы-негритосы,
Обьяты сладкою дремотою сады.

Далеко ввысь  синеет неба  донце,
А в сердце лета - щедрый солнцепад,
И слитками растопленного солнца
Лежат лимоны,груши, виноград.

Сгустится лучик в гроздях перегретых,
А ляжет белый снег сплошным  ковром-
Сон обогретого любовью лета
Зимой в вине играет молодом.

  "Жагуча осінь"
 
  Вечірній сон закоханого літа
  І руки, магнетичні у ночі,
  Вродлива жінка, ласкою прогріта
  Лежить у літа осінь на плечі.

  Дозріла пристрасть до вогню і плоду,
  Пашить вогнем на млосному щаблі.
  І торжествує мудрий геній роду
  Всього живого на живій землі.

  Ще літо спить, а вранці осінь встане-
  В косі янтарній нитка сивини,
  Могутні чресла золотого стану,
  Іде в поля - вгинаються лани.

  Близнята-зерна туляться в покоси,
  Біжить юрба червонощоких руж,
  Сплять солодко черкуси-негритоси,
  Біляві яблука і жовта ряса груш.

   Рве синій вітер білі посторонці,
   А в серці літа - щедрий сонцепад,
   І зливками розтопленного сонця
   Лежать цитрини, груші й виноград.

   Загусне промінь в гронах перегрітих,
   А ляже сніг на похолодні дні-
   Жагучий сон закоханного літа
   В холодну зиму бродить у вині.



  Стихотворение Лины Костенко "Страстная осень"