Я йду до тебе. Хоча та дорога
Для серця, як босим ногам - каміння.
Я йду, бо, покладаючись на Бога,
Отримати все ж сподіваюсь розуміння
Навіщо ти з'явилась у житті,
Коли воно, ще трохи, - і вже осінь?
Твоїй весні - нащо мої дари,
Коли вона весінніх квітів просить?
Я йду. Не йти немає сили,
Бо в серці оселилось божевілля.
Але іду впираючись щосили,
Бо ж не мене чекаєш... не просила...
Іду плутАючись. Не знаю що робити.
Триматись намагаюся межі.
Волів би те кохання тепер вбити,
Але ж нащось воно даровано мені?
То мушу йти. Сприймати це як долю
Я мушу... Бо куди ж його подіти,
Таке життя (і на те Його воля) -
Кохаючи, некОханим прожити?..
ду до тебе...
© Copyright: Викторио Раи, 2010
Свидетельство о публикации №110120508053
Свидетельство о публикации №110120508053
Рецензии
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.