Школа - крiзь призму десятилiть

    Є на на карті України звичайне село Зятківці. Хоч воно на Поділлі серед усіх інших мало чим відрізняється, та для мене воно наймиліше і найрідніше. Бо в  оцьому куточку моєї Батьківщини травневим ранком 1943-го року мене вперше побачив світ і я побачив його.  Звичайно,  ота мить запам’яталася мені з розповіді моїх батьків, дідуся, бабусі, братиків та сестричок, однак потім, підростаючи, я уже запам’ятав шлях у дитсадок. Запам'ятав шлях у районний центр в місто Гайсин, в його будинок культури, у парк. Та найбільше запам’ятався шлях у школу.
   Це дійсно храм науки, куди переступаючи поріг знімають шапку. Із школи й розпочався шлях у свідоме життя.  У ній, зовні схожою на декілька великих хат, з пічним отопленням, з вуличним холодним туалетом, вперше познйомився зі світом в усій його красі, адже до зустрічі зі школою не все, що бачив розумів і відчував. Лиш тільки у школі розпочав усвідомлення отого великого значення людини, її місця в природному середовищі та  світі.
   Різних шкіл  у країні є надзвичайно багато,   розташованих у містах і селах, у багатоповерхових великих прекрасних  та невеличких будинках, однак у долі кожної людини є одна з них своя, неповторима рідна школа.
   Такою і стала для мене загальноосвітня Зятківецька середня школа яку я успішно закінчив в 1960 році. Із неї мене світ підхопив на свої дужі крила і поніс у самостійне життя, викохуючи власні крила моєї долі. Однак  кожний раз навідуючись до місця свого народження, переступаючи поріг школи я усвідомлюю її значення у моєму житті, згадую своїх учителів, перші кроки у світ знань. 
   Сучасна школа, як  в минулому часі, в теперішньому, так і в майбутньому  була, є і буде джерелом знань, отією стежиночкою, яка виводить людину на вірний шлях земного життя!

                І голосно, і дзвінко покличе в клас вона,
                Шляхи до неї різні, та суть у всіх одна.
                Підхопить кожну долю й веде з десяток літ,
                Стежиночкою в школу, шляхом широким – в світ! 

   І через рік, десять, століття!.. –  школа завжди буде виконувати своє незмінне призначення: - Навчати людей знань, як налагоджувати відносини з природою в земному світі з застосуванням усіх передових досягнень  науки, техніки та вчительського досвіду так, щоб життя було радісним і щасливим усім нам і майбутньому поколінню.
   Вдивляючись у долю з висоти прожитих літ на значення школи у моєму житті, з вдячністю згадую перші кроки по оцій незабутній стежині та свій шлях до неї. Дякуючи, низько схиляю перед її скарбом посивілу голову. Школа може мене і забути, та я її не забуду - НІКОЛИ, НІКОЛИ!