Невже і ми приречені на гріх
В полоні відчайдушної погуби?
На тілі п'янко розкошують губи,
І час принишк, немов капіж із стріх,
І задрімав із нами біля груби.
Ах, як нам, безсоромним, гарно вдвох
І затишно, що й слів чужих не треба.
Хтось буде плескать: дурник і дурепа
Полюють щастя, як мисливець дрохв...
А нам таки щось прошептало небо.
Злітають рвійно душі до зірок,
Возз'єднані, в одне-єдине злиті,
Зворушені до сліз в ясі-молитві.
А час проснувсь і вже спустив курок -
І до розлуки залишились миті...
Невже ми приречен на гр х...
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2010
Свидетельство о публикации №110120407559
Свидетельство о публикации №110120407559
Рецензии
