Стомлена мати важко поклала
Зморені руки на плечі мої.
“Мамо, чому ж в руках сили не стало?”
“Дітям й онукам віддала її.”
“Мамо, чому ж не тримають Вас ніженьки,
Спину ж не знали ніколи допір?”
“Ти подивись, як біжать вздовж доріженьки
Діти й онуки. Я з ними з сих пір.”
“Мамо, стривайте, Ваш стан був лозиною!
В праці згинався, а зламу не знав!”
“Що ж тут поробиш, - так, став деревиною,
Дітям й онукам він гнучкість віддав.”
“Мамо, коса, Ваша гордість дівочая,
Де ж це поділася? Чом білий сніг
Вкрив Вам голівоньку?” – “Знаєш, за звичаєм,
В дітях й онуках той колір достиг.”
“Мамо, чом серце Вам раптом забилося
Якось не так, як в літа молоді?”
“В змозі б була, най воно б і спинилося,
Дітям й онукам віддала б тоді
Сили й здоров’я! По краплі до донця
Їм віддала б материнську любов!”
Матері наші - подібні до сонця:
Серцем палають, щоб в нас жити знов!
Розмова з матусею
© Copyright: Мамонов Игорь, 2010
Свидетельство о публикации №110120406268
Свидетельство о публикации №110120406268
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.