Гуманіст свого чину
Гуманіст я по своєму чину --
Тільки не даю ламати собі спину.
Як потрібно, заховаюся -- немов дитина,
Під якусь першу уявлювану калину.
Не така реальність, яку я думав.
Як ще дитина, мрії мав світ обгорнути
Та колиж хлопцем став, поглянув в дзеркало
й побачив: Рука вдвічі коротша чим я гадав!..
Тож перейшов я в ліберали.
Їх пропозиції яскраві, повні слави!
Реальнісь їхня є самі уяви будування
нових світанків... Доріг щастя, таж без танків!
І так проходить людство століттями і тисячами.
Мечі вироблює як ремесло свого буття. І нами
переробляє зброю на лемеші?.. Алеж кує мечі,
вдень і вночі!.. Спитай чому?.. -- Ніхто незнає.
Гуманіст чи лберал, я є по своєму чину.
Думку маю, що не зігну перед ніким свою спину.
Мечів не лякаюсь. Не кузнець, лемешів не гартую.
Тільки жити спокійно бажаю! Хатину маленьку будую.
Гуман-ст свого чину
© Copyright: Микола Щома, 2010
Свидетельство о публикации №110120404332
Свидетельство о публикации №110120404332
Рецензии