Кохання над полями
Несеться крізь пітьму.
Та сонце кольорами
Все світить там йому.
Коли стоїш біля віконця,
Вронивши кров’яну сльозу,
Ти розумієш, що без сонця
Доріг додому не знайду.
А я коли гукаю з двері :
«Я дома вже, я тут стою».
То ти летиш сюди одразу
Та ловиш посмішку мою.
Та ми заходимо у хату,
Йдем до того вікна.
І я знаходжу оту краплю,
Ту краплю, що зветься сльоза.
І хата знов стоїть в пітьмі,
Не світить сонце кольорами,
А ти всміхаєшся мені,
Як сонечко всміхалось з нами.
Не треба сліз, які щоденно
Ти тут за мене пролива,
Коли я йду к тобі по полю,
А в небі темна синева.
Кохання над полями...
© Copyright: Виктория Трояновская, 2010
Свидетельство о публикации №110120101187
Свидетельство о публикации №110120101187
Рецензии