Осада

                Василю Герасимьюку

1.
и раз никто и никакого
и никому не доказать
что недруги поплыли к богу
как поцелуи на кровать
что королям на целый вечер
растасовать бы короля
и то что скатертью предтечи
живет и вертится земля
где золоченою травою
косматых воинов тотем
а кто вернулся за тобою
того заменим мы никем
переживем мы волны сонные
на прю нам к башне меч и страх
у короля на подоконнике
холодным мохом снег пропах
несбыточного ожидает
и возвращение грядет
над этим сумраком и раем
покров тончайший кот прядет
мурлычет карта вниз на столик
иль на колени иль до дна
ведь жизнь она такого стоит
такого предает она

2.
ну а если отстать
чтобы туча за тучу зашла
там где грустный вампир
доскажет про волю и веру
омела дорастет
до окна до руки до стола
и потребность любить
проснется листьям и зверю
если выплеснуть воду
сквозь небо и сон и лицо
если трижды упасть
и трижды подняться на поле
то земля и вода
победно пахн`ут мертвецом
и останутся нами
назавтра навечно повторы
волны орд безымянных
пугливых чудовищ затор
синеглазы реликты
в небе на небе под небом
белый бог над губами
и ангелов камерный хор
и раскрытые вширь
хуторов засаленные ребра

3.
алебардами подпираясь
караул стережет свои сны
просыпаются улыбаются
уже порчены но живы
и за чьей-то пышною ведьмою
след по небу перетечет
я звезду навещу заветную
и потрогаю за плечо
обернется от прикосновения
пятно белое на весь мир
и роса по котику прежняя
просыпается чтоб расти
часовыми земля засеяна
за крестами вода и степь
украиною светло-синею
неба прибранного отсвет
ополченцы выходят тучами
замыкают потоки вод
мы не верим им мы не лучшие
мы и есть этот самый народ

4.
и как враги на башне прорастут
покроет пыль бумажные стигматы
застойной крови запах сладковатый
весь город будит не дает заснуть
осадою хватает за рукав
и юными протянется плетями
и на щите какой-то монограммы
рисует обесбашенный треглав
мы держимся приходит вкус воды
во рту скисает ладан постный
стрела перегораживает остров
вынюхивает псину и следы
и уж никто на всхлип любой беды
не сможет потеряться в этом мире
как виселица на софите сгинет
и тонкой струйкой тающей воды
мы держимся приходит час икон
учеников бесцветных нарисуют
за каждый крик на башне аллилуйя
за каждый недобитый террикон
стать саблями и волос по мечу
сыграет марша унесенную ранету
так то враги на башне и комету
я в каждом доме криком засвечу
задеревею руки раскидав
как тяжелы самодостаточные глыбы
за корку хлеба за кусочек рыбы
мы держимся вопросов час настал

5.
замесить бы каплю на дожде
тонко как икону замесить бы
плача три в загоне на дворе
каждый как из олова отлитый
первый говорит не искушай
мол к чему врагам тебе пророка
иго крика изо рта потоком
и расстелет пепельный курай *
а второй твердит вода мосты
снесены и тень твоя за ними
пронеси те крохи что незримы
там где слов не в силах донести
третий говорит ты встань и стой
суть природы непреодолима
той что в глину каждый образ твой
а душа она все та же глина
сонный голос сидя на плече
тонко-тонко долу себя сеет
замесить бы солнце на дожде
хвороста потом подкинуть жменю
кто сгорит а кто переживет
это не забава и не бредни
вдоль по небу сеется молебен
и домой он в голосе плывет

6.
презренье тонкое крыла взрастив
ты к телу что живет себе полгода
за пыль потока стаптывая пыль
чужого беспросветного потока
ты так дрожишь как головы дрожат
в парении над пальцами живыми
что каждый лес убитого над ними
не убедит распорошить нам рать
он крошки соберет в поток едва ль
как воды в стаю голыми руками
за каждый камень солнца синева
и соль травы почти за каждый камень
а что еще попросит стан врага
и до того тебе какое дело
больная ветвь не знала что болела
и вылилась собою на снега
и так грядет в оттачиваньи крыл
водою недоваянно зачатье
выращивая голову за счастье
ну а за жизнь простите только пыль

* Народное название растения типа перекати-поле


ОБЛОГА
Василеві Герасим'юку

1.
якщо ніхто якщо нікого
якщо нікому доведеш
що вороги пливуть до бога
як поцілунки на манеж
що королям на цілий вечір
розтасовувати короля
що скатертиною предтечі
живе і крутиться земля
де золоченою травою
кошлатих воїнів шляхи
а хто вернувся за тобою
того замінимо ніким
переживемо хвилі сонні
на прю до вежі меч і страх
у короля на підвіконні
холодним мохом сніг пропах
свого незбутого чекає
твоє повернення гряде
а понад мороком і раєм
тоненьку ковдру кіт пряде
муркоче скочується карта
чи на коліна чи на дно
життя воно такого варте
такого зраджує воно

2.
а якщо зупинитись
щоб хмара за хмару зайшла
де сумні упирі
договорять про волю і віру
омела доросте
до вікна до руки до стола
і потреба любити
прокинеться листю і звіру
якщо вилити воду
крізь небо і сон і лице
якщо падати тричі
і тричі вставати у полі
то земля і вода
переможно відгонять мерцем
і залишаться нами
назавтра назавжди ніколи
хвилі орд безіменні
лякливі оскоми потвор
синьоокі релікти
у небі на небі під небом
білий бог над губами
і янголів камерний хор
і розчинені вщерть
хуторів засмальцьовані ребра

3.
алебардами підпираючи
сонні голови вартові
прокидаються усміхаються
вже наврочені ще живі
за чиєюсь рясною відьмою
слід по небу перетече
сокровенну зорю провідаю
доторкаючи за плече
обертається а від доторку
біла пляма на три світи
і роса по твоєму котику
прокидається щоб рости
вартовими земля засіяна
за хрестами вода і степ
україною світло-синьою
небо визбиране цвіте
ополченці виходять хмарами
замикаючи гирла вод
ми не віримо ми не маримо
ми самі собі цей народ

4.
як вороги на вежі проростуть
і вкриє порох стигми паперові
солодкий запах встояної крові
усьому місту не дає заснуть
облогою тримає за рукав
і в`ється молодими батогами
і на щиті чиєїсь монограми
малює ошелешений триглав
тримаймося приходить смак води
у роті кисне ладаном і постом
стріла перегороджуючи острів
винюхує собаки і сліди
і вже ніхто на жоден схлип біди
не зможе загубитися на світі
як шибениця гасне на софіті
тоненька цівка талої води
тримаймося приходить час ікон
безбарвних учнів крильцями малюють
за кожен крик на вежі алілуя
за кожен недобитий терикон
шаблями стати волос по мечу
заграє марша вкрадену ранету
це вороги на вежі це комету
у кожнім домі криком засвічу
задеревію витягнувши длань
які важкі самодостатні глиби
за скибку хліба за шматочок риби
тримаймося приходить час питань

5.
замісити краплю на дощі
тонко як ікону замісити
посеред обори три плачі
кожен з них із олова відлитий
перший каже не проповідай
нащо ворогам тобі пророка
іго крику викотиться з рота
і постеле попелом курай
другий каже води і мости
знесено і тінь твоя за ними
пронеси окрушини незримі
там де жодних слів не донести
третій каже стань собі і стій
є така природа незборима
що у глину кожен витвір твій
а душа вона так само глина
сонний голос всівся на плечі
тонко-тонко сіється донизу
замісити сонце на дощі
а тоді підкласти жменю хмизу
хто згорить а хто переживе
це уже забава не для тебе
попри небо сіється молебен
і додому в голосі пливе

6.
прирощуєш тонку погорду крил
до тіла що живе собі півкроку
за пил потоку стоптуючи пил
чужого безпросвітного потоку
і так тремтиш як голови тремтять
паруючи над пальцями тонкими
що кожен ліс потятого над ними
не доведе розкришувати рать
і крихти до потоку не згребе
як води в стаю голими руками
за кожен камінь сонце голубе
і сіль рослин за кожен другий камінь
а що собі попросять вороги
яка тобі до того непокора
ця хвора віть не відала що хвора
і вилила собою на сніги
і так гряде відточуючи крил
водою недо різьблене зачаття
вирощуючи голову за щастя
а за життя даруйте тільки пил