Тарас Федюк. Выдубецкий отче. С украинского...

Я отрекусь от слов,  мной сказанных когда-то:

не все, чем жизнь дарИт,  со мной еще сбылось…

О, отче, помолись  сей ночью за меня ты,

когда я с плеч ее  откину прядь волос,

 

и протяженный мед  ее осенних ног

мне опалит язык  огнем своим медовым,

о, отче, если б ты  из книг своих извлек

то, что спасет меня, если не Бог, то – слово

 

того, кто все идет, когда уж все прошло,

когда я все сказал и всех послал на буквы

своих забавных книг… И вдруг все то тепло

включает окна, как включают ноутбуки,

 

моля: еще ,еще…Что было – то прошло.

То, что плеснет в глаза огнем, как кобра – ядом.

О, отче, знаешь ты молитвы ремесло.

Так помолись за нас. Через Днипро. Тут рядом.

 

За стоны и за крик, за наш бессмертный грех,

коль ты и есть тот, кто имеет право – всуе…

Под фонарем кружится  монастырский снег.

И ты, родная, спишь. И я тебя целую…

 

 
Федюк Тарас :: "Недивлячись на те, що я сказав колись..."

Недивлячись  на  те,  що  я  сказав  колись,
на  світі  ще  не  все  зі  мною  відбулося.
О,  видубицький  отче,  за  мене  помолись,
коли  вночі  її
     з  плечей  згорну  волосся.

І  коли  довгий  мед  її  осінніх  ніг
обпалить  мій  язик
     вогнем  своїм  медовим,
о,  видубицький  отче,  з  твоїх  чернечих  книг
хай  вбереже  мене,  якщо  не  Бог  -  то  слово

від  того,  що  іде  -
     коли  вже  все  пройшло,
коли  я  сказав  і  всіх  послав  на  букви
своїх  смішних  книжок...
     І  раптом  це  тепло
вмикає  вікна,  як
     вмикають  ноутбуки,
і  каже:  треба  ще.
     Нічого  не  було
іще...  І  ще  до  віч  вливає  з  жмені  блиску...
О,  видубицький  отче,
     ти  знаєш  ремесло
молитви.
     Помолись
           через  Дніпро.  Тут  близько.

За  стогін  і  за  крик,
     за  наш  безсмертний  гріх,
якщо  ти  справді  той,
     хто  має  право  -  всує...
Під  ліхтарем  кружляє  монастирський  сніг.
І  ти,  кохана,  спиш.  І  я  тебе  цілую.