Одкровення

Одкровення

Кружляй, лелеко, коло мого краю,
Коло мого серця, де трава суха.
Де забуті мрії споминів не знають,
Низкою з братиками, стрічкою коло нас.
Піднімай мене з рученьками опущеними,
З голівонькою хворою, без коси.
Підіймай мою зараз кволу,
Але сильну взагалі, волю, розбиту о камені,
На морі Чорному коло моєї любові,
Лелеко, допоможи. Віднеси…
Віднеси мене руду тиху кішечку
Туди, де не дістануть мене скоти,
І тихі прогулянки коло моря,
І вечір на мотоциклі рвучкий.
І руки моїх улюблених хазяїв.
І місяці такого в’їдливого болю,
Що вже всю душу заполонив,
Виходити не бажає. Не хочу…
Боротися з ним немає сил.
А як же всі ті, скажеш, поради,
Що вуста вічно втомлені подають?
А як же ті, кого чекаю вдома,
Аби їх витягнути з тієї ж криниці-нори.
«Вони падають? Вони летять до неба.
А я  їм свою спину підстелю.
Бажають бути щасливими?
Бо, дай їм себе, аби втримались,
Крокуючи в таку далеку свою
Світлу, строкату путь.
Бо треба обов’язково пам’ятати,
Хто ти є і яким повітрям твої груди
Дихають.