24. 11. 2010

... у моєму сьогоднішньому сні було дуже  багато води.  Просто надмір води. Я стояла на траві і дивилася  у небо. І небо насправді було не повітрям, а водою, бо від того, ЩО я побачила, я роззявила рота і заклякла....
Небом плив  чоловік. Плив, як плавець у басейні – у темно-синій шапочці гумовій, у плавках, з великим і дужим тілом, він методично розгрібав і розгрібав води неба, долаючи чергову доріжку... Доплив до видноколу, схопився за бортики горизонту, а тоді відштовхувся своїми сильними ногами – і знову поплив - рівно та впевнено... Він плив моїм небом, і я очей не могла відвести від його тіла,  від рук, що впевнено і наполегливо розсікали  тишу,  від безпечності та  сміливості  отого дивного плавця, який і не зважав на весь абсурд, на не-ре-аль-ність ситуації – такого не може бути!!!  небом не плавають!!!   - тоді він наблизився, хапнув ротом повітря – і пірнув...
...  він зник зперед моїх очей – і небо раптом змінило свої властивості. І земля змінила. Бо все водномить  стало єдиною водою. Небо  набубнявіло, воно, як розперта від води повітряна кулька (знаєш, як у дитинстві? – водяні бомбочки? На голови безпечних розтелеп?) нависало над світом - темно і вогко, а  все, що було під ногами, і одалік, отам от – теж водою стало, і здавалося, ще крапелька, ще півкрапельки у той чи той бік, у небо чи в землю – і зникне вдавана рівновага, і щось не витримає, земля чи небо, і води їхні з’єднаються, і годі буде їх зупинити вже...
...у місті почалася паніка, тоді по радіо оголосили – можлива катастрофа, нікому не виходити  домівок, небезпечна  ситуація, бла-бла....
Я стояла біля вікна і дивилася. А за шибкою все змінювалося, всі стихії та світи нагально і навально змінювали свої властивості, свої риси, води неба і землі прагли  воз’єднатися, і тиша, така пронизливо-наелектризована тиша запала у світі..... Небо_вода почервоніла і мінилася загрозливими барвами – білі іскри та блакитна пасмуги, як у полярного сяйва... Земля_вода  вкрилася брижами, і поміж них обох – води і води – рівноправної та безмежно сильної – води неба та води землі, які насправді  завжди були єдиною водою -  лише вселенська тиша, яка от-от розірветься, як довколоплідна оболонка...
Радіо горлало : Не виходьте надвір! Не виходьте! Смертельно небезпечно!
...у небі_воді, аж углибині, просвічувалися довгі пасмуги блискавок – наче вени на моїх руках....
...і я вийшла.
Сама у порожній  світ. Поміж води і води...
....я відчувала нажахані погляди з тисячі вікон, які пантрували кожен мій крок, кожен мій рух...
...я відчувала шал і безум  блискавиць над головою.....
...я відчувала,  як почало ворушитися моє наелектризоване волосся, і кінчики його почали запікатися у манюні чорні кульки....
...але мені вже не було страшно.
ані на треть мізинчика не було страшно...
...і почалося,
І мене корком викинуло зі сну,
І була третя година ночі – знову третя година ночі! – ну чому в такому от стані я прокидаюся у цей вар’ятський час? – помежів’я  між ніччю і днем, і балансую між сном і безсонням уже до ранку?
...
Але ранок напрочуд світлий.
Сонячний ранок.
Я випила кави – чоловік завжди прокидається швидше, варить мені каву і лишає на столі в кухні, тоді будить мене, а сам йде в душ хвилин на 15 – благословенний час! -  сідаю на стіл, втикаю у завіконня, п’ю каву – вона міцна і солодка, неодмінно міцна і неодмінно солодка – перетікає у моє сонне, втомлене від отого гойдання водами нічними, тіло, і все добре, все вже добре, лише тре отямитися, знати полуду снива, розбудити дітей, нагодувати, і бігти-бігти далі, а все ніяк не можу, і дивлюся у вікно, і дивлюся і дивлюся.....
....
Раз-два-три-почали! – вмикаюсь нарешті – і бігом-бігом, сніданок, порфелі, автобус, робота, доброго дня, все гаразд, вам здалося, ну що ви, три рукописи, угу, домовилися, на завтра, не питання!
...і води сну відступають на півкроку, і запечене  волосся обрізаю похапцем  канцелярськими ножицями, і пасма падають на ламіновану підлогу, і...  доброго тобі ранку, Серце!