Прощання стали довгими занадто,
Проходить рік, як майже все життя.
Коли насправді по4екати варто,
То більшість десь шукає укриття.
Заспиртувавши біль та сподівання,
Істотами жахливими стають.
А вечорами пишуть про кохання,
Про те, чого ніколи не знайдуть.
В тумані сірих, цегляних будинків
Обмануті і зраджені ущент
Втомившись від життєвих поєдинків,
Шукають друзів у горах газет.
Мене щось невідоме тягне знову
Безперебійно на міський вокзал,
Чекати довше за життя готова.
А ти б не йшов…Люблю…Якби ти знав.
Застигни, час
© Copyright: Полина Ромашевская, 2010
Свидетельство о публикации №110112307309
Свидетельство о публикации №110112307309
Рецензии