Прикриваючи очі блаженством безмежним,
Поховала свій сум- він убитий тобою.
В спину гострий удар прийняла як належне,
Я ніколи не взнаю, як бути собою.
Погляд твій оживляв, хоч і крав все повітря,
Що ретельно ховали легені слабкі.
Не курила ночами, в небесне склепіння
Я до ранку не зводила очі свої.
Просто часто мовчала з скляними очима,
Коли ти поряд був, коли ти обіймав.
Я сама донесу свій тягар за плечима.
Ще ніколи ніхто мені не помагав.
Не пройшло і півроку а я вже здаюся.
Не для мене придумана чортова гра.
Вже вчетверте сама лікуватися вчуся.
Наче щось зупиняє, наче ще не пора…
Скільки можна самій все за двох відчувати?!
Скільки можна за сміхом приховувать біль?
Як у інших виходить взаємно кохати?
І чому наче рідний...А зовсім чужий..
Все когда-то закончиться
© Copyright: Полина Ромашевская, 2010
Свидетельство о публикации №110112307278
Свидетельство о публикации №110112307278
Рецензии