Амстердам, плюс двадцять дев'ять, хмарно.
Занадто тихо, щоб кудись ідти,
Ще хтось почує,що мені погано,
По звуку сліз так запросто знайти...
Дощі стіною,як же я сумую!
Куди подівся ваш нестримний плач?
Як забагато сонця...Я нервую,
Як забагато надскладних задач...
Мені потрібно легше все сприймати,
Бо я загину від важких новин,
Йому вдалось кохання затоптати,
Та не докінчив жагу бути з ним.
Занадто чорні ті кохані очі,
І голос рідний пам'ять полонив,
Здається часом,що ще жити хочу,
А часом краще,якби хтось убив.
Як забагато сонця в Амстердамі...
Це не для мене,я люблю дощі,
Ні, не буває вибору в коханні,
Від одного замка одні ключі..
Амстердамське сонце
© Copyright: Полина Ромашевская, 2010
Свидетельство о публикации №110112307110
Свидетельство о публикации №110112307110
Рецензии