Франко. 1916

Франко. 1916

и небо словно палица из рук
в сосудов ломких прячется извивы
а мы его искали и садили
на поле брани свой порожний звук

ни молотом ни ломом ни кайлом
ни помелом на круге ветрогона
от суеверий просто в оборону
в последнее сбежали ремесло

мы громко одиночество несем
шахтерским ломом завтрашнего мима
верни меня пожалуйста регина
на сборище туда где тур начнем

на нервище на лино на прорыв
где смерть близка как окунуться в воду
отдай меня последнему уроду
лишь этот убери скорей клавир

Франко. 1916

це небо ніби ґирґалиця з рук
розлазиться в потріскані судини
а ми його збирали і садили
на полі брані свій порожній звук

не молотом не ломом не кайлом
не помелом на коло вітрогону
ми просто утекли від забобону
в останнє недоступне ремесло

ми голосно вдягнули самоту
шахтарських брухтом завтрашньої маски
реґіно поверни мене будь ласка
на висходи в яких ланує тур

на нервища на ліно на повір
де смерть така близька немов сорочка
віддай мене останнім поторочам
лиш забери від мене цей клавір