Абетка

Абеткою віршів тікало тепло...
Білим ранком згоріло у небі...
Воно по судинах моїх потекло,
горіло... Всі сльози даремні.
Гроно ідей загубилось в пітьмі-
дивно було не все це дивитись.
Еверест моїх мрій розвалився в мені...
Є тільки попіл- меня не зігритись...
Живе в мені холод сірих ночей...
Зимно мені в цьому світі..
і сонце горить не для моїх очей-
їм боляче жити у місті...
Й дощ потече крізь моє вікно,
Криком серце моє наповнить...
Лише крик і цей дощ, і фальшиве вино,
моє тіло і цей тихий жовтень...
Нічне небо відкриє очі свої...
О велике і вічно могутнє!
Просто швидко пропало добро у мені...
Ризик мій промайнув незабутньо...
Світ дивився на мене і думав собі
то про мене, то про моє існування..
У моїх очах не горять вже вогні
фрагментами мого чекання!
Хапає мене тінь мого життя-
це лиш ще одна мрія розбита...
Чи повинна згадати своє каяття?
Шепіт тихий... Могила розрита...
Щезла я, моя мрія щезла...
Юна, світла померла...
я просто померла!