листопад. дерево. рiка

Жовті долоні та дотиків чорна кора,
Крона-корона накрила півсвіту і небо…
Знизу угору тягнуся, коханий, до тебе -
Руки завмерли…а потім засохли…і -
кра! -
Ворон закашлявся… хмари дощами голосять:
- Осінь, кохана… зніми павутинку з волосся…

Дерево, дере... - і горлом подерта застуда,
Зимно у небі - зігрітися! – листя з майданів
Палять і палять - який божевільний Майданек! -
Гірко згорає…аби відродитись усюди,
Все - колообіг життя…

я не хочу - по колу!

Білий кілок забиває у груди «ніколи» -

Цей листопад…
шарудіння, ця ніжність неждана,
Привид туманний -  не привід безуміти чи
«Пробі!» кричати…
торкнися губами. мовчи.
Деревом голим схилися донизу: кохана…
Пере-тікання -  води і любові -  трива…

Дерево миле, я твоя довічна трава…

Соки стікають до Стіксу -  струмують, течуть,
Чорне коріння змією звивається, плине,
Мокрими пальцями тицяє в камінь та глину,
Кості намацує - наче намацує суть:

Сутність любові - яка двоєдина, яка:
Біла - небесна
і чорна - підземна - ріка.


…Та, що небесна, спадає на тіло дощем…
…Та, що підземна, ворушиться хижо і ласо...
Шию охопить, неначе ласо, твоя ласка…
Губи загублені видихнуть, вимолять: ще!

Вимовлять - біло
і виплачуть - чорно - роки…
Небо - то серце,
а магма - то пристрасть ріки…

2008