І щось сказати вже було несила...
Ворони обклювали небеса…
Мене твоє кохання розчавило,
Як уночі КаМаз старого пса.
Ті сни були: драглисті і непевні,
Немов летиш, аж млосно в животі...
Ти пам’ятаєш, як кохала в червні
І як конала взимку на хресті,
Як падав сніг із неба високості,
Як дотик пік розпеченим тавром,
Як догми слів трощили білі кості,
Залишивши у серці вітролом...
Ранкове сонце трасу освятило –
А тіло пса в кюветі догниє…
Ну що тобі сказати, кате милий?
Гірка любове… Серденько моє…
1998
***
© Copyright: Ганна Осадко, 2010
Свидетельство о публикации №110111603480
Свидетельство о публикации №110111603480
Рецензии