Листопад. Буддизм

ПРИМІТКИ
Нехай із запізненням, та подаю примітки до “Листопада” – фінального із триптиха про осінь. То ж у кого є трохи вільного часу і бажання – запрошую :)
Задум.
Отож, вірш був задуманий як один із триптиха про осінь. Перед ним був про жовтень – і той жовтень був євреєм. А листопад став буддистом – як на мене, та релігія яскраво відтворює оте впадання природи у летаргічний сон нірвани та заспокоєння, вмирання плоті. Отож, листопад.
1 стофа.
Зрозуміло, що після смерті жовтня (ви ще не забули?), йому на зміну прийшов листопад – і це був лише діалектичний перехід (позаяк у житті, як відомо, немає виходів, і смерть є лише переходом). Так от, це такий собі кармічний рух по замкнутому колу, а оскільки буддизм є саме релігією, в основі якої є поняття карми, то все, здається, зрозуміло.
2 стофа.
Друга строфа власне і підводить уважного читача до історії народження Листопада-Будди. Ви, звісно, усі знаєте, що перед народженням сина матері Будди наснився білий слон, що входив у її правий бік. Це було пророцтвом того, що новонароджений стане видатною людиною – вчителем людства. І як засвідчують книги, Будда народився дивовижним чином – з правого боку матері! За тиждень після народження сина матір померла – і саме тому я використовую речення:
“І білий слон заходить в правий бік царівни молодої. Чоловік зі смерті переродиться. То буде премудрий листопад - довічний Будда».
Далі – Трипітака. Як відомо, то свята книга буддистів, яка перекладається як “три корзини”. Тому я дозволила собі порівняти падолист із мантрами листя, що падають із дня у день у ті корзини.
Далі – 3 строфа. Вона ж остання.
Оскільки я описувала наш, український листопад, то і перенесла Листопад-Будду у ліси Полісся. Наступне – чотки. Буддиські чотки налічують 108 намистин, і найпочесніше (престижніше) вважається мати білі чотки, зроблені з людських костомах. І не будь-яких, а з черепа, і не абиякі, а з лобної частини. Отже, у основі тих чоток – 108 життівL. Це, гадаю, підводить читача до думки про плинність часу, минучість життя – а листопад медитує...і от вже коло перед ним світліє...краєвид полів-лісів українських зменшується, маліє...
СНІГ!
І що тут уже скажеш? Нічого. Тому й «не треба слів».... І попереду ще один перехід. Ще одне коло...І смерть чорніє попереду, ніби антрацит. З одного боку, чорна і блискуча – вона і відлякує, і вабить. А з іншого – на тлі білого нечулого снігу вона така тепла, манлива...бо у її основі –живий вогонь...
Але – не забуваємо – рух по колу! З чого усе починалося? Правильно, зі слона. Вірніш, з правого боку, з якого, власне, і з”вився Будда на цей світ. І за аналогією до кола – до тієї фігури, де початок і є кінцем, я дозволила собі і закінчити цю оповідку образом таким на перший погляд непривабливим і парадоксальним – апендициту. “І коле справа...Це апендицит”. Народження-життя-смерть-народження.
Ну от, здається, і все.Уф!
Хто дочитав до кінця – той молодець:))))

Ганна Осадко   19.11.2013 22:25   •   Заявить о нарушении