Оксана Забужко. Из сборника Майский иней. С украин

Пронзительная острая весна –

И небо синей сталью воздух режет,

И нагота, воспрявших ото сна

Дерев еще по зимнему небрежна.



Сорвать меха, что душат, как грехи,

Пальто, как душу, отпустить на волю,

Троллейбус нежно покормить с руки

И на «Прощай» - не замереть от боли.



Смеяться, как и все. Обалдевать,

Целуя в песий нос холодный ветер,

И, сесть в веселое такси, и мчать

Разыскивать вчерашний день на свете.



А день – на то и день, его вберет,

Поглотит ночь, как в листья прели горькой…

Февраль. И только. Завтра снег пойдет

Февраль такой…. Предвестие – и только.


оксана забужко

зі збірки "травневий іній" (1985)

Ця гостра, ця пронизлива весна -
Мов синя сталь, у груди входить небо,
І вибирає очі голизна
Дерев, ще по-зимовому занедбаних.
І душать хутра, душні, як гріхи, -
Пальто, як душу, розметати в поли!
Трамвай погодувати із руки,
Гукнуть "прощай" - і не відчути болю,
Сміятись і чманіти - так, як всі,
В холодний писок цілувати вітер,
В веселім і забрьоханім таксі
Вчорашній день по вулицях ловити!...
А день - на те він день, щоб - був і зник
У вечір, прілий, як торішнє листя...
Це ж тільки лютий - завтра буде сніг.
Це тільки лютий.
Тільки передвістя...