Мені не жаль, що я тебе втрачаю.
Ти – марево збентеженого сну.
Мені не жаль, що вперше я кохаю...
Збираю ноти в здавлену струну.
Мені не жаль, що не почув етюду,
Який складала з голосу твого.
Я так натхненно випила отруту –
Духмяний щем неспокою свого.
І незабутнє вже не жаль забути,
Коли у нотах губиться душа.
Гармонії нам разом не здобути.
І сон про тебе ночі полиша.
Зцілують струни пальці до знемоги.
Себе не втрачу в дисонансі знов.
Акорд останній – замість епілогу.
Мені не жаль...відіграну любов.
Не жаль
© Copyright: Катерина Бурда, 2010
Свидетельство о публикации №110111308082
Свидетельство о публикации №110111308082
Рецензии