Николай клюев переводы

У  Волошковий ранок сорочка  біліша
Між зорями бурштином засяе сльоза
Олово в горлі  з кривавим присмаком
Тюрми і плаха , майнула блискавка,
 і почался гроза
Башти і мури прикриють палати,  ситих царів і ченців
Гей забирайтесь  воронов зграї ,вогка багнюка -Ваш спів
 В Ранок волошковий біла сорочка
Піч посміхаеться,  в радісній хаті
Швачка  сідае випрясти нитку з світу клубка волохатого
Міряе ниткою  дно у затона  сонце  воді
 злато жертвує
Тихо чекае на нашу свободу  легкий корабель  безсмертя

І злітае  з горлянки  мов птаха цей вірш
І шниряе гагарою в воду,
губить пух, і скривалене пір’я надії
Духи моря  ведуть хороводи
І співають бісовські пісні  з дна надій і зриваеться пісня на крик
Та  я спокій несу , вірю що повернусь  в рідний дім де печі материк

Запаливши  сердця  і  примарні світи
Зжати жито ,Зкувати залізо
І вся куля земна, то моя голова
Моя пам’ять не влізе в валізи
Дощ-волосся мое, і слова –це вино
Щоб до смерті від них я п’яний
І сльоза  моя плаче  у суші лоно,
Що омиють землі океани






Сонце

Чи вірити пісні твоїй
 пташці що голос свій
віддае Сходу Сонця над морем
Й Зиму за літо сговорить
воду сховае в туман-
вогкий дебелий кафтан
Вдягне на очі шори

з хати вийшли на сніг
очі не мов батіг
ріжуть засніженний простір
Духи темряви й сна
Від Завірюхи рясна
 стала над берегом  просідь

Скрегіт і рокот скали
Марно тріщить каміння
Рідного краю фрегат
загиблий лежить під ними
Хвилі  жоростко грають
з мертвим, нехай був завзятим...
 трюм відтепер  пустий ,
 кволо тріпоче прапор

В  дома гріется піч
Обличча Бога бліде
Догву розмову віч на віч
мати неспішно пряде


В сніжності синьої ночі
чути політ лелечий
прялка шепоче. застигне, піч,
як не встанеш з печі
Даремно чекати слави
Лихо сидить де тихо
буде мені свідком
Моря глухе дихання

Радість прийде непомітно
і над нами у присмерках
Тендітна рука запалить
Зорі, Зарниці і Блискавки


                2

Я хворий немічний і радий
Сновидець туги навіжений
Зімкнулось небо
перед мною
Даремно

І осінь всюди,
не спіймаеш
Лиш чуеш дихання повсюди
У пісні сонного рибалки
у зойку пьяного приблуди
у димі люльки  й ос жужжані
у блиску крижанім води
Шуршанням привітають трави
її нечутьні в тьмі сліди


і Эхо рознесе по скалах
її стінання і молитви
лиш грати каземату знають
 смерть прийде жати свое жито
а погляд вабить мене
в прірву, і я не чую вже порад
То хто Ти? Жінка, чи Россія,
 чи може брат?
Ти росскажи мені
про страту
що сумніви  відтне таемні
Я  хоч на пару  хвиль побачу.
Тебе святу і наречену

бачив я сон про
постріл над зимнім
 зрів журавлів
і кота коло груби
Брат мій без долі
 Будь гостинним
За вікном
сови, і грудень
Тебе нудить моя сорочка
 чоботи із набором
країна любить таких синочків
що нищать її простори
В моїх очах живуть білі птахи
і погляд чернечий сумний
море возлюбить мене - комаху!
Тому що я вньому плив

 на підошвах  пилюка мандрів
 з земних просторів
 кощеев царство ховають
чаклунки в надрах моїх підборів
Соловей-розбишака свистом
Гроші злякав і циганок
Заходив Марконі був Менделеев
зоставили мозок на ганку

стане гiмном цього сторiччя
мiй розбишацький  посвист
Якщо ти поряд с Христом
у печалях, ти іще не апостол
Таких народилося в світі чи мало
що рублять вірщі мов капусту
Поки блукае
у полах моїх кафтанів
"изобразительное исскуство"

Тихе світло народного  голосу
опочине в кишенях і статках
Від холоду вкрите
овчиною
моїх діеслів і кпрапок

Від мереж осетрових
рими й слова
тягнется павутина
Починается звичне душі
Віршотворення й ворожіння
Що складати пісні
про підйомні крани
Годувати круків
стогоном молота
Тільки з серця льется у руки
Життедайне багряне золото


***
Знову я вірю у далі незлічені
у блакить неба
Гілкою вогкою вітром скалічена
кличе ракита до себе
Дихав туман, і мовчало у присмерках
Словом моїм уражене
Щось лиховісне,мале ізловтішне...
На увесь світ ображене

Ти говорила ;
Туман світом стелеться
Холодно і похмуро
Мов лист що жовкне весною, віщуючи
осінь й душевні тортури
 справжнім до рани стало пророцтво
Гостре, як біль у грудях
Тихо у хаті лиш
привиди порають
Віру  самотність і страх





для Г.Осадко

Розум малюе картини Вангого-абсентовi
cпати, пробачити всiм,
повернути всi вiяла бiлим кролям..
i забути про
жертви й халтуру
Знаеш,мила останнiм часом
навкруг такi зорi
,
що вже давно начхати в лiтературу...

Час проминає в розмовах, і чаюванні
Сльози біжать і змивають латаття з щоки
дівчинко-бранко неба
твої закляття
ніжні, і теплі,
Повільні, і плавні рухи
Бога тримають тонкі і тендітні руки
Хочеться пити, у горлі, як завжди сухо
ще пару слів твоїх , кілька віршів, ще трохи
Нас за провини ставить бог на горох,
і...
Нам на прощання,як завжди не вистачить пороху,
щоб одспівати вагання своеї душі.
Рим не впаде,хоч всі гуси давно у печі
до Вавілону не квапся,не час додому
Слово твое закон для сотні імперій,
якщо Тобі начхати на всі закони

Фанфары
***
Коли стане сумно
і вже ніяких надій
а лише дорога й твій голос
підпалює п'яти
шляхами до Риму, із пляшкою рому з десятком Рим
Лиш кава, бруківка,
і чергова пиятика
дні -одні п'ятниці, дзвони у ратуші б'ють
луплять дощі по замащенних пальцями шибках
не можна
чи можна?
 здаватися,
твій черговий маршрут, вже  позначено
на долонях малюнком відбитків
 Те Що зосталось вервечка знаків, бісер, прикраси,
у землю втопчеш, пантофлями із заліза
Тріщать у вогні слова обезціненних хартій
між смертним часом народжень застигли
іди і знай
де тобі доля всміхнеться в які секунди
в які моноліти тебе закарбують нащадки
мої нещодавні,іще незнайомі друзі
упевненно ідуть під фанфари від ятки до ятки

Куди тобі бігти?
моя мала
Вітер в волоссі живе одвічно
нота коротка-ціна твого скла
крізь яке видко світ потойбіччя

Як прочитати твої голосні,
що гвіздками в долоні у горло пъявками...
піст мій- це виток хисту й
порожняка, молоком втікае з горнятка
скоромною мріею:
В вирій пливти
сліди залишати на хмарах рожевих
А Я й досі уранці пригадую,
спільні
сніданки з вишневим джемом
сир із родзинками, сміхо-істерики, ранок катався у поглядів маслі
життя кроїлось
і посуд бився
до першої крові
завжди на щастя


Як я ненавидів сир солодкий, та апетит був таки скажений
кричалось сміялось,
сусідам світ тьмарило
в щирості мало місця для чемності

Як під ногами бриніли вулиці
під прапорами цвіли ми стожарами
Туди ми засіяли свою молодість
Але помилились, нажаль із державою.



Все буде добре ,
Нас втомили люди
Палати лікарняні- нащі площі
Так добре милий ,що нічого вже не буде
Сумних пророцтв вокзалів і урочищ
Гостей не призваних
Лише зелене місто
На блідо-сірім тлі.
Моїх фантомів.
І ми с тобою йдемо дуже тихо.
Від краю і до краю до судоми.
Вмираючи в обіймах театрально
Народжусь у соте, вже не важко
Лети до храму
 чи до біса моя пташко
Мені уже і море по коліна
Уже мені і віриться без віри
В кохання, що обіцяно із неба.
Без посилань , листівок і прольонів.
В твоїх руках застигли мої стони.
Так добре, що нічого вже не буде
Лиш ми з тобою
 і імя нам легіони.

Ти танцювала боса, i пречиста
на склi i скелях
у дзеркальних стелях вiдображався одяг i намисто
Лиш уособлення  жiночностi i хисту
душа сама
 у тiлi, як в готелi
де ще дванадцять проживають вiчно
а мимохiдь i полiчити годi
вiдображатись в дзеркалi  не в модi
i зайве будувати дещо вiчне,
лиш випадково, як завжди у Тебе
малюеш, а Вангоги п'ють нервово
щось оксамитове...
А я люблю гарячу серпневу каву з твоiх
рук i мову
живу i променисту, мов два сонця в однiй з моiх улюбленних галактик.
Ти э поет, а я лише романтик,
що бачить час iз вiкон вантажiвок.
 Паромiв, що пливуть собi Дунаем
я нетерпляча,жду твоiх листiвок
iм виноград...i врештi час не гаю
на ностальгiю...так виходить донно,
любити неньку краще за кордоном,
такi в нас ненаписанi закони
а дзвiн дзвенить, по кому, й не згадаю...
 

Я видихаю вітер в твої скроні
Лікуй мене сгрібаючи у жмені
Мое волосся
І вірші солоні
Закохані з диагнозом блаженні
Шукаючі в обличчах перехожих
Лиш привидів майбутнього безсмертя
І я сміюсь пластмассово і дивно,
На срібних манекенів у вітринах.
Як бігуни застиглих перед стартом…

Мій світ можна запхати у бюстгалтер.
А я ще хочу ковзани і сина..

***
Минав двадцятий
Пьяно й несито
Солома всюди
Куди мені впасти
Морфеми на друзки трощили голови
Представникам поетичної касти.
То що залишити тобі і заповіт?
Зостанусь живим,
Не гірше
Горлянка суха мов пустеля Гобі.
Ранок, пишу тобі вірші.

***
Під захистом готичного собору
Плітки про фрейлін й хист до мезальянсів
Біс лізе до ребра поважних графів
Шановне панство топиться у пляшці.
Так пристрасть, що залежить від погоди
Білизни й вентилятора у барі.
Ти й досі ще закоханий в Гоморру
А джин поважно нудиться у тарі