Я все ще занадто багато вживаю
Кави, тютюну та алкоголю.
Повз мене життя течією минає,
Я ж сновидою йду в інший бік мимоволі…
Поразку святкую за келихом туги,
Що дедалі стає неймовірно важким.
Лиш руки та губи тремтять від напруги
І відчай здається солодким й п’янким,
Перманентним, глибоким та вчасним…
Та гірше стає коли пригадаю
Наші тривалі розмови, що власне
Про них ти казав: «зі смаком», пам’ятаю…
І ось я шукаю примарне знамення
Під «жовтнем» осіннім надвечір,
Де ковдрою м’яко лягає натхнення
На мої надто стомлені плечі.
10.11.10
жовтень
© Copyright: Юлия Уманец, 2010
Свидетельство о публикации №110111007882
Свидетельство о публикации №110111007882
Рецензии