Примати

Їдуть у тролейбусі додому,
Пасажирів у салоні – ніде стать.
Злі й сердиті через втому.
Словом ситуація і"благодать".

Кожен живе думкою своєю
Не звертаючи увагу на других
Розмовляють вони між собою.
Я стою і дивлюся на них.

Вмить "благодать" кудись поділась
Дві жіночки щепились язиком
- Щоб ти так жила-вдавилась!
Галас підняли на весь салон.

Притихли всі,на них дивились
Звідкіля така злість у людей
Одна одній в волосся вчипились
Відвести вже не можна очей.

А вони стали дулі давати
Верещали аж горло звело.
І вели себе ніби примати,
Ось до чого життя довело!

Всі дивились на це неподобство
А втручатись ніхто не хотів.
Де поділись повага, геройство?
Пливемо поміж двох берегів.

Пасажири виходять, заходять
Не звертають увагу на них
До їх близько уже не підходять
Раптом галас в салоні затих.

Перестали  жінки сперечатись,
Цілуватися стали при всіх,
І при цьому іще обніматись
Не дивина, а просто сміх!

Я вийшов на своїй зупинці
Іду і думаю про те -
Чому поводимось, як вівці,
І все нас не туди несе?