Вже скронi
Вже скроні сивілими стали,
А совість в докорі пита:
«Скажи, чи не марно пропали
Твої молодії літа? –
Чи скаржишся ти, чи завдячний
Судьбі, що тебе зберегла?
Чи внутрішній голос тремтячий
Тобі час вид час доріка?»
І щастя було і страждання.
І ясно було і туман.
Страждання – то вічні питання
А щастя – лиш мить – і нема!
Життя! Я тебе не вкоряю.
Я жив – як зумів, як моглось!
Чи марно прожив – я не знаю
І їлось, як всім, і пилось!
Усі заповіти небесні
всі Божії думи проніс.
Сім’ю і хатину по честі
Хвала і садочок проріс.
І як не вертаюсь в минуле,
Жалкую про те лиш в однім:
Як швидко літа промайнули,
Як мало віршів склав у тім!
30.03.09р
Свидетельство о публикации №110110608216