Там, де зiмкнулось коло

Серед березового гаю               
Кремезний дуб вiддавна рiс               
Недалеченько біля краю,               
Вiн був, мов батько, для берiз.            

Роки буремні пролiтали…               
Чого той гай не надививсь!               
Його палили та ламали,               
А вiн тягнувсь уперто в вись.            
            
I дубу випало чимало.               
Було:               
          Увечерi пiд ним               
Якась кiннота гуртом стала               
Iз полоненим iз одним.               

Вiд мордувань зболiле тiло,               
Лиш очi полум'ям горять!               
Мотузку тицьнули, звелiли               
Для себе петлю зав'язать.               

Огледiвсь вiн i гiлку вибрав,            
Низенько дереву вклонивсь…         
Нiч плакав дуб  та листям сипав,    
В грiху невiльному винивсь.            
 
А час минав. Посеред гаю               
Курорт – перлина мiж перлин.         
Гай прикрашають, зберiгають,         
I дуб живий! В одну iз днин            
Пiд ним хлопчина зупинився.         
Дуб-красень, гаю голова,               
Вiн не постарiв, не змiнився,            
Лиш гiлка всохла бокова.               

Дивився парубок, i щемно               
На серце сум гiркий лягав.               
Вiн знав од бабцi достеменно,         
Колись тут прадiд воював.               
Загинув. Не знайшли могили,          
Слiд загубився у роках…               
Той сум додав хлопчинi сили,         
Сокира зблиснула в руках.               
Вiн, замiсть  всохлий сук рубити,   
Почав рiзьбити… Й скоро став,      
По плечах ланцюгом обвитий         
Козак, що десь отут пропав.            

ЗІМКНУЛОСЬ  КОЛО!

                Приiжджайте,               
Курорт вас прийме залюбки.               
Не полiнуйтесь, завiтайте               
До дуба, де шумлять вiки!