Бiлий вiрш

І цей чортів промінь світла проб’ється.

Крізь втомлені дерева, маршрутки кольору розлуки,
Яка потроху з’їдає нас зсередини,

Крізь шалені двері метрополітену, яким зовсім не цікава Наша з Тобою
Історія, адже єдине, що вони вміють – це ламати пальці сотням летаргічних прохожих і лупцювати зойкливих бабульок. проб’ється

Крізь дитячі майданчики, які пам’ятають мільйони фантасмагорій, але не знають того кохання, яке змушує пошепки розмовляти з фотографіями.

Крізь безпорадне волосся підлітків, для яких Нірвана настає після декількох клятих пляшок криштально чистої, як наші почуття. Тоді. проб’ється

Крізь центральні площи, відбиваючись від десятків різнокольорових біґбордів, так, наче забарвлення і накрахмалені обличчя мають для Нас якесь значення.

Крізь сталінкі, хрущьовкі, брєжнєвкі і все таке інше, крізь пожовклі ванни і старенькі вікна, з яких виглядають зацікавлені очі котів, бо більше нікому: зір людей вже давно згас. Але все одно ж. Проб’ється.

Бо якщо ні, якщо десь зупиниться той промінь, то що ж зробить світлими наші душі і покаже шлях у такій непроглядній темряві, що врятує, моє сонце, нашу з тобою любов?