Десь біля мене плакала Надія,
Згубивши Віру та ясну Любов...
Я ж біля неї, без надії, мріяв,
За обрієм зруйнованих основ.
І відбивалась в задзеркаллі думки
Вся безнадія пошуку в пітьмах...
Тягнувся час, немов жувальна гумка,
Подовжуючи темний дикий страх.
А Істина сміялася над нами,
Не розуміючими, що не досягти
Її безмежності. І десь поза словами
Осліпла Віра стесує кути...
Яких не в силах зрозуміти мозок,
Прибитий цвяхом до свого хреста...
Надія встала й подалася в морок.
І безнадія, як одна мета,
Руйнуючи всю велич цього світу,
Жує останок від мойого “Я”...
Я знов один, без думки і привіту,
А поруч – темно-чорне забуття.
Десь бiля мене плакала Надiя
© Copyright: Родион Кашель, 2010
Свидетельство о публикации №110110509287
Свидетельство о публикации №110110509287
Рецензии