- не хочу –
Пов’язка на очі до темряви ласа,
Дзвіночок ще тенькає тихо…
стихає туманно…
Цей грудень зі мною гуляє у діда Панаса,
Регоче на кутні «Впізнаєш навпомацки, Ганно?»
...І горло стискає досада, як палець – каблучка…
До чого ти дійдеш:
до нього,
до суті,
до ручки?
- не треба -
Остання потреба приносити треби:
Чи тіло, чи душу волієш? -
і знову надсадно
роками ловити примару, подібну на тебе,
руками хапати повітря, як яблука Саду…
…бо снігу – по котики.
Покотом – схиблені зими.
І білі тумани…
і чорні омани за ними…
- не можу –
Уже ні повітря, ні віри – приречена…
І тиша вощана, і крокви здригаються кроками,
І стали питальними, стале_летальними речення,
І мовчанка-зречення: тільки відлуннями:
доки ми
ще будемо бігти, неначе засліплені миші:
На дзвоник у тиші.
На дзвоник у тріснутій тиші…
на дзвоник у тишi
© Copyright: Ганна Осадко, 2010
Свидетельство о публикации №110110202659
Свидетельство о публикации №110110202659
Рецензии
Болючі рядки...
Кода приголомшлива. Наче дзвоник у тріснутій тиші.
Иннокентий Флик 02.11.2010 19:19 • Заявить о нарушении
Кода приголомшлива. Наче дзвоник у тріснутій тиші.
Иннокентий Флик 02.11.2010 19:19 • Заявить о нарушении