Ти відлежись,
відіспись, моя совість... –
Тягар непосильний,
прокляття моє...
Заслинені,
зжовані мрії шовкові...
Шовковичним соком бруд крові стає.
Відчистіть,
відмийте забруднену совість!,
останні зів‘ялі бажання мої...
Я вірити хочу!
Та тільки не в змозі
повірити знову
і серце гноїть.
Те серце-павук
дожирає останнє,
пришиблене трохи кохання моє.
З жорстокістю ката,
з безжаллям повстання,
з повільним садизмом любов ту жує…
Я сам розтоптав
те кохання брутально,
втопити хотів у цинічнім гною.
Та тільки себе покарав…
І негайно!!!
Убийте,
благаю,
ще й совість мою!
Ти вiдлежись
© Copyright: Родион Кашель, 2010
Свидетельство о публикации №110103108398
Свидетельство о публикации №110103108398
Рецензии