Пізня осінь прогіркла – остання за день цигарка,
Гострий запах зіпрілого листя і твого тіла,
Домерзають, неначе Васильки, збоченці в парках,
Ті, хто мали летіти, – ще в жовтні усі відлетіли.
ЖЕКи спалюють листя, а цигелі псів – на мило,
Час мине – і кремують мене, наче Рим Нерона,
Заповім тобі тіло, що невміло тебе любило –
Того разу в пуделку. Як добриво для вазона.
Завтра впадуть сніги, літаки, курси гривні, планка,
Мої діти народяться, вмруть і підуть до школи.
Звично двері відчинить зима, як стара коханка,
Як остання любов, що не скінчиться вже ніколи.
2006
***
© Copyright: Ганна Осадко, 2010
Свидетельство о публикации №110102805060
Свидетельство о публикации №110102805060
Рецензии
Аню, який же сильний і болісний вірш!...
Більш нічого не скажу, бо сил немає після нього....
Ирина Гончарова1 28.10.2010 16:55 • Заявить о нарушении
Більш нічого не скажу, бо сил немає після нього....
Ирина Гончарова1 28.10.2010 16:55 • Заявить о нарушении