Ти тікаєш, штовхаючи втому
В безкінечні неба краї.
Щастя мить не віддала б нікому,
Щоб була - не відкинла б її.
Все життя, наче в білих паркетах,
Чорні стіни заповнюють страх,
Почуття відтворити в сюжетах,
Рівні сльози на рідних очах.
Кольорові слова - моя стеля,
Мов веселкою крутять життя
От така там глибоко оселя,
Щось змінити - нема вороття...
І тікати не вистачить сили,
Залишаючи гострі сліди,
До холодної плитки могили,
Де зникають слова назавжди...
***
© Copyright: Хельга Рейнер, 2010
Свидетельство о публикации №110102804644
Свидетельство о публикации №110102804644
Рецензии