Відходить день,
та й ніч колись минає…
І я живу між ними у ві сні.
А по весні
знов сил не вистачає
піти у вирій…
І лише пісні
хоч трохи стримують
від відчаю той смуток,
що пожирає серце, наче ржа.
На покуті
розніжено лежать,
втомившись від гріха,
ліниві душі.
Чи все даремно?..
Тільки знову мушу
шляхи шукати,
де нема шляхів.
Їх і не буде.
Бо шляхетність вмерла,
в порожнім небутті
очікуваних благ.
“Кр-р-рах!” –
крякнув крук,
і все життя завмерло. –
Зірками синіми,
в ніщо широкий шлях...
Хай згине ніч.
А день і сам загине…
Шукати що?!..
To be ore not to be…*
Вiдходить день
© Copyright: Родион Кашель, 2010
Свидетельство о публикации №110102602578
Свидетельство о публикации №110102602578
Рецензии