Бджілка падь медову обіймає,
Білу крівцю цідять молочаї,
Павутиця прагне доторкнуться...
Видивилась очі всі матуся:
Де ти, доню? Їдеш? Ні, немає.
Вломить рута-мята лист до чаю,
Та румянок зблідне у відчаю:
Ой, дражливі кпини кропиви.
Ніч розкине чорні корогви.
Де ти, доню? Їдеш? Ні, немає.
Дзвоники зайдуться у плачу,
Наковтались вітру досхочу.
Строєм - гладіолуси червоні.
Мамо, тоскно, - зойк у телефоні.
- Де ти, мамо? Їдеш? Вже лечу!
Де ти, мамо?
© Copyright: Забияка Светлана, 2010
Свидетельство о публикации №110102408471
Свидетельство о публикации №110102408471
Рецензии