Троянда

Які запашні, які шалені ті троянди, що впилися в горло.
Які сильні, які тендітні шипи, що рвуть мені шкіру.
Як ніжно лоскочуть пелюстки, що дарують з мурашками холод.
Як боляче колір в'їдався біля зіниць в судини.
Ти мені дарував такі ж поцілунки.
Дивись, моє тіло майже усе в ранах,
Не потрібні були мені ті фальшиві дарунки,
В області серця любов так і не пролунала.
Ми з тобою дивилися дуже страшні кінофільми,
Про те, як коханих розлучають на завжди, навічно,
А ти без емоцій говорив, що такого з нами не буде.
Витираючи тяжкі, небайдужі, сльози з мого обличчя.
Я писала тобі вірші, а ти сміявся в пів тону,
Я в них так кричала, а ти взагалі не чув це.
А коли я читала тобі закони Ньютона,
Ти говорив, що це для натхнення місце.
Я думала ми з тобою в яблуневому саду,
Обійматимемось до синців і легких подряпин,
Будемо пити філіжанками мою улюблену каву,
І ти мене пригостиш своїми думками.
Окуляри розклали такий спокусливий спектр,
Подряпина показала, яке ж то насправді все біле,
Як твій подарунок –троянда завдовжки з метр,
Вона твій портрет тоді так кардинально змінила.