Я вам лишь один эпизод приведу
Из жизни солдата, что выжил в аду.
Со школьной скамьи он ушел на войну,
Свой дом защитить и родную страну.
И без подготовки отправили в бой, -
Врага задержать здесь - любою ценой.
Весь страх одолела безумная злость,
Такую армаду держать им пришлось.
Приказ командира: "Ни шагу назад!"
Вокруг гул моторов и пули свистят.
И руки устали винтовку держать...
Его не учили людей убивать.
От взрывов мощнейших, земля ходуном.
И только лишь мысли - ведь дальше мой дом,
А дома остались сестрёнка и мать, -
Не должен фашист нашу землю топтать!
Но что это? Может чудовищный сон?
Такого кошмара не видывал он.
Разбито орудие, гибнут друзья,
Последний рубеж! И оставить - нельзя.
С траншеи доносится раненых стон...
Враги окружают с обеих сторон...
Упав на колени, взмолился солдат:
"О Боже, помилуй, уйми этот ад!"
А Боги о людях словно забыли,
Солнца не видно от дыма и пыли.
И взвыл он от боли, вставая с колен:
"Я лучше погибну, чем вражеский плен!"
И в этот же миг, оглянувшись назад,
Увидел атаку советских солдат.
Во рту пересохло, и слёзы рекой...
Он выстоял всё же! Остался живой.
Hа войне как на войне
© Copyright: Сергей Трохименко, 2010
Свидетельство о публикации №110102001809
Свидетельство о публикации №110102001809
Рецензии
Травневий реквієм
Немало часу вже пройшло від тих подій,
Коли здіймав шматки землі метал снарядів.
Хто скаже, скільки армій полягло у ній,
У ненависній матерям війні проклятій.
Хіба забудеш в сіре вдягнену орду,
Що чобітьми збивала пил із наших вулиць.
Як перся танк крізь стиглі яблуні в саду…
Як плакало село у божевільнім гулі…
І крик чужий, немов розпечений потік,
Топив і нищив все вкраїнське й милозвучне.
Свинцеві кулі: «ахтунг», «хальт», «я воль», «іх віль» –
Засіли в пам’яті людській набатом рвучим…
Чотири роки пролетіли у боях…
Здригалось небо від моторів месершмітів.
Та врешті решт весна і ожили поля,
Покрились золотом хлібів і шовком квітів.
Так підняла країна меч славетний вверх,
Щитом закрила і повстала із коліна.
Погнала скопище – фашистський третій рейх,
За Віслу й Одер, до розбитого Берліна.
Вклонімося героям тих буремних літ…
Усім, хто є, десь в іменах меморіальних.
В могилах братських, обелісках, у землі,
Всім, хто загинув у баталіях фінальних…
Шануймо ветеранів, що війну пройшли,
Вони звершили подвиг в боротьбі затятій.
Зробили диво й наближали як могли,
День Перемоги у травневім сорок п’ятім…
Спасибо за строки... Многие помнят ад, который пришлось пережить нашим предкам...
Удачи Вам и всего наилучшего!!!
С уважением,
Прокопенко Юрий 27.10.2011 21:56 • Заявить о нарушении
Немало часу вже пройшло від тих подій,
Коли здіймав шматки землі метал снарядів.
Хто скаже, скільки армій полягло у ній,
У ненависній матерям війні проклятій.
Хіба забудеш в сіре вдягнену орду,
Що чобітьми збивала пил із наших вулиць.
Як перся танк крізь стиглі яблуні в саду…
Як плакало село у божевільнім гулі…
І крик чужий, немов розпечений потік,
Топив і нищив все вкраїнське й милозвучне.
Свинцеві кулі: «ахтунг», «хальт», «я воль», «іх віль» –
Засіли в пам’яті людській набатом рвучим…
Чотири роки пролетіли у боях…
Здригалось небо від моторів месершмітів.
Та врешті решт весна і ожили поля,
Покрились золотом хлібів і шовком квітів.
Так підняла країна меч славетний вверх,
Щитом закрила і повстала із коліна.
Погнала скопище – фашистський третій рейх,
За Віслу й Одер, до розбитого Берліна.
Вклонімося героям тих буремних літ…
Усім, хто є, десь в іменах меморіальних.
В могилах братських, обелісках, у землі,
Всім, хто загинув у баталіях фінальних…
Шануймо ветеранів, що війну пройшли,
Вони звершили подвиг в боротьбі затятій.
Зробили диво й наближали як могли,
День Перемоги у травневім сорок п’ятім…
Спасибо за строки... Многие помнят ад, который пришлось пережить нашим предкам...
Удачи Вам и всего наилучшего!!!
С уважением,
Прокопенко Юрий 27.10.2011 21:56 • Заявить о нарушении
На это произведение написано 16 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.