Я і гадки не маю про сутність окремих речей.
Я для них і лінива, й до них не занадто цікава...
Я не знаю життя і вже точно не знаю людей,
Я наївна як діти і в цьому по-своєму права.
Я читаю з книжок те, що можу писати й сама.
Тільки є одна книга,яку мені не написати.
В ній - мій жмуток любові, залитий в папір і слова...
Повна карта життя, недарований "Homo viator".
Я чекаю. Я плачу. Я вірю. Я йду між людьми.
Я цнотлива й розбещена. Свіжа і втомлена світом.
Я відкрита,як книга - приходь! Те, що треба - бери!
Я по-своєму права в усьому. Наївна,як діти.
Кожен крок по життю - не виважую, йду як іду.
І стаю на той шлях, куди серце підказує стати...
І несу за собою повсюди свою Середу.
Недаровану збірку життя - недарований "Homo viator".
16.06.2006
Homo Viator
© Copyright: Дарья Пасечник, 2010
Свидетельство о публикации №110101807571
Свидетельство о публикации №110101807571
Рецензии
