Мавка

                Написано под впечатлением  драмы-феерии Леси Украинки «Лiсова пiсня»

Коли читала я ту «пiсню лiсову»,
То нiжну Мавку бачила немов живу:
Дiвча тендiтне з чорними косами
Блукало радiсне весiннiми лiсами.

Ii чудовi очi вабили мене,
В них щось свiтилось лагiдне, ясне.
Вся  постать Мавки дихала весною,
Я милувалася царiвною лiсною.

Вона по-справжньому кохати вмiла,
Природу лiсу добре розумiла,
Берiзоньку за сестроньку вважала,
Стару вербу за добру матiр мала.

А Лукаша коли вона зустрiла,
То щирим серцем нiжно полюбила.
Його дiвчина добре розумiла
I вiд лихого захистить хотiла.

Хоч бiльш за все любила волю –
З людським життям свою зв’язала долю,
Але недовго щастям тiшилась вона,
Його закрила хмара чорна i страшна.

Було коротким щастя, як весна,
I Мавка зрозумiла, що вона
Лишитись з милим вже не зможе,
Бо ставиться до неi  вiн вороже.

У темне i  жахливе царство сна
Зi свiту бiлого сама пiшла вона.
Там довго в темнотi вона лежала,
 I щось недобре серцем вiдчувала.

Нарештi на свободу вирватись зумiла,
Бо справжньоi  любовi  в серцi  iскра тлiла.
Коханому на виручку спiшила,
I знов у нiм людину розбудила.

А зла на нього зовсiм  не держала,
Так палко милого свого кохала.

Хоч Мавку жiнка Лукаша
Позбавила навiки тiла,
Ii  прекрасная  душа
На свiтi   жити залишилась.   

           15 лет