Козакова жiнка

 Мой рисунок      
               
     Як козаки у шинку добре угощались,
     А додому як іти,так усі злякались.
     Раз один козак з шинка підходив до хати,
     Гаркнув:«Жінко, видчиняй! Треба мені спати.               

     Бо піду до удови,будеш тоді знати,
     Як козака на селі треба поважати.
     Удова мене завжди лагідно приймає,
     Добру чарочку мені любо наливає.

     Та й у горщику борщу смачного зварила,
     В печі з сиром пирогів добре накрутила».
     Як заслухала оце жінка його з хати,
     Кинулася на спині коцюбу ломати.

     Гей козаче, на війні страха не тримати, 
     А від жінки навпаки треба утікати.
     Налетіла з коцюбою от, бісова жінка!
     «Звідки геть доки живий!»-заголосить дзвінко.

     «Макогоном я тобі потилицю виб’ю.
     А в тієї удови все волосся вирву».
     Налякався наш козак,та й утік із хати,
     Там за хатой в лопухах можна заховатись.

     То вона до лопухів швидко підібралась,
     Коцюбою по спині його відігралась.
     Заскулив тоді козак:«Досить мене бити
     Прошу я в останній раз грішного простити.

     Ой не бий мене, не бий,кину в шинку пити,
     Обіцяю до вдови більше не ходити».
     Помирилися без слів та й обняв він жінку,
     Бо одну її любив гарну, як картинку.