Чай зашвидко холоне у кружці,
Не питає, чи мені ще потрібне
Його тепло.
Все це ще й досі мені не рідне,
А що було -
Винесене (із життя) за дужки.
Я малюю на обличчі нові очі,
Щоб не бачили, на скільки сліпа,
І, з цією ж метою,
Відповідаю на образи взаємністю.
Так оскома помалу відступа,
І солодшими здаються неприємності,
І твердою ходою
Йду досягати того, чого не хочу.
Хай що буде зі мною,
Ти для мене пропав.
Без погляду на минуле
© Copyright: Наталия Гаврилюк, 2010
Свидетельство о публикации №110101504656
Свидетельство о публикации №110101504656
Рецензии