Вщент. Перевод И. Сорин У моря

Игорь Сорин «У моря»
http://www.stihi.ru/2007/01/03-520

Остывшие волны
Набухшее солнце пинают,
Багровые чайки
Кричат, по волнам семеня...
И я вспоминаю,
Ладони в огонь окуная,
И я вспоминаю,
Что кто-то не вспомнил меня.

Но был ли я тот,
За кого выдает меня слово,
А был ли я тем,
За кого выдает меня взгляд,
И если моя обнажится,
Как берег, основа,
Не грянет ли ложью
Фальшивый насквозь звукоряд.

Я каюсь опять
И, похоже, не каюсь для вида,
Вздымается сердце,
Как свежий волдырь от огня.
Простите же за
Нанесенные мною обиды,
Забыть не забудьте,
И тихо простите меня.

Сомненье души,
Опьяненной размахом пространства,
Где трудно достичь
Обозначенных кем-то вершин,
Порою, как ярость,
Сует головою в шаманство,
Где блекнут глаза
И надежда и ясность души.

И все оскверняя
Мертвящим, придушенным лаем,
Обиды, как четки,
На сальном шнурке теребя,
Я, словно младенца,
Обиды свои пеленаю,
Забыв ненароком,
Что я ослепляю себя.

Распались медузы
В обмылках какого-то хлама,
Стегает о камень волну
Неуемный прибой,
И, словно насмешкой
Над крохотной жизненной драмой,
Очерченный солнцем
Встает горизонт голубой.

*********************************************

Остуджені хвилі набридливе сонце штовхають.
І чайки багряні злилися з водою в одне.
Я згадую знову, та спогади сум опаляють,
Я згадую знову, що хтось не згадає мене.

Чи був я таким же, яким видає мене слово?
Чи був саме той я, ким погляд мене видає?
Та якщо моя оголіє, як берег, основа,
Чи зможу не чути, як фальш звукоряд зіпсує?

Я каюся знову, на показ чи ні цього разу?
Здіймається серце, як свіжий пухир у вогні.
Пробачте мене за нанесені мною образи.
Забути не кваптеся, лишень пробачте мені.

А сумнів душі, що сп’яніла від простору людства,
Де ледь досягти нам позначених кимось вершин,
Порою, як ярість, кида головою в чаклунство,
Де очі згасають, надія та ясність душі.

Паплюжачи все, я придушеним плачем волаю,
Образи, як чотки, на сальнім шнурку тереблю.
Як те немовля, я образи свої пеленаю,
Забув ненароком, що сліпну, якщо так люблю.

Розтали медузи в обмилках якогось бедламу,
Та хвилями камінь стьобає нестримний прибій.
І як глузування з марнОти життєвої драми
Окреслений сонцем, встає горизонт голубий…


Памяти Игоря Сорина (первый состав Иванушки-Интернешенл) посвящается...