Л1тнй веч1р
Скотилось сонце спочивать у надвечір’я.
Шепочуть стиглі вишні у саду.
І зорі хтось запалює у небі –
У гості всі збираються до Сну.
Надворі хазяйнує стара тиша.
Лягають спати квіти і птахи.
Під колискову хтось дитя колише,
І згадуєш своє дитинство й ти.
Прожитий день у спомин відлітає.
Ніч-мати ніжно обіймає всіх.
А сивий місяць в річку заглядає –
Немов шукає рибок золотих.
Назавтра знову сонце вранці зійде,
Піде за хмари місяць відпочить.
Із очерету батько-вітер вийде,
І дощик літній – землю щоб змочить.
І птах злетить,бджола на квітку сяде,
І зірка в небі свічкою згорить…
Природа – вічна. Вічна її сила.
Життя ж людське – це просто ока мить.
© Copyright: Лариса Рындова, 2010
Свидетельство о публикации №110101303072
Свидетельство о публикации №110101303072
Рецензии