Сiре лiто

Шматки вже негріючого,остервенілого від довголіття світила- шматки-промені,пронизували,без дозволу вривались у його хороми-сканували вікно,при цьому промовляючи ледь чутні слова-він не намагався,не робив спроби їх розібрати,вони потайки зазирали у вседоступні щілини,жителі кімнатки відчули їх,навіть павучки ,так-так навіть павучки відчули їхню присутність-саме в цю мить все зрівнялось,і перетворилось в обволікаючий тіло і розум теплий спокій,ледве чутне абсорбуюче повітря дихання.
-Лодя,Вальдемар,шо в біса за фігня,ти чому не відімкннув двері,ти заснув?Гроза слів поселила в маленьку кімнату ехо,долаючи повітряні бар'єри і дзвінко так вриваючись у вухо.
-Та не нервуйся ти ,просто ж,я знав,у тебе є ключі,хіба не так?Я тут може йогірував,а ти вищиш -навіженщина,хіба не можна спокійно розмовляти?
Лодя,так його називала Ніна мав цілих двадцять років був хлопцем дивакуватим,і ця дивакуватість у доброму сенсі даного слова виявляла його оригінальність занадто дефіцитну для буденної сіро-примітивної чоловічої натури
Саме місяць назад Ніна і Лодя увінчали свій шюб офіційним розписом ухилившись в подальшому от классічєской,традіционной свадьби,а самі подумайте наф воно усе те здалося:куча народу,усякі там бабки,дідки,тітки,
дядьки усе в костюмчиках ше й при тому під сопливу,захалублу попсню,які тільки й мають на меті вклинити свої носи хто у миски,а хто просто із-за цікавості,
банально це,та безглуздо було як на Лодю.
-Гроші треба не тринькати,а розумно ними розпоряджатись казав кожен раз Лодя,нібито словесно захищаючись від настирних питань любопитних суб'єктів,запитували
-чо без свадьби.