Станцiя суму

 Навіжені згустки оцинкованого туману,люто зазирали у вічі,в’їдливо впивалися у захаращені   вмираючими думками мізки,якесь далеке шарудіння,чи то можливо й шелестіння листя робило усі спроби аби зробити цей теплий подих життя у скоцюрблене калачиком   тіло,воно намагалося   відірвати його від цих холодних ,сирих обіймів матінки смерті..його намагався прокинути навіть крижаний у ту пору вітер.Уявіть   шановні,ви тільки уявіть –то були марні спроби.Матінка смерть   була у свому репертуарі -зухвало усміхалась ,оптимістично так віривши у свою перемогу,з надією поповнити свої криваві кишені новим солодким мерцем,цим бідним ,немічним   чоловіком.Лице чоловіка було оросіле солоними наче хвилі океану,краплинками слізьми,а очі миготіли раз у раз посилаючи у глибоку пам’ять мабуть останні кадри сраного життя.Він був подібний тепер до концлагерного , ледве дихаючого , небіжчика,благав   тихенько у душі ,магічно шепчучи це велике слово ,слово йменувалось-життя.Не дарма люди кажуть,що віра прокидається у хвилях страждання і болю,адже саме у цю мить ,мить болісного страждання чоловік вірив у Бога.У ці хвилини подих вітру поступово переходив у відверте сичання ,хаотично і спіралеподібно кидаючи на своєму продуманому шляху   легкі папірці,гілки,та іншу там непотрібну шушваль,не забувши при цьому дати велику тріщину у вологих хмарах,саме через ту тріщину прокарабкались обнаділиві ,на чхання для деяких людей спонукаючі   «промені», вони   мимовільно наважились торкнутись і цього чоловіка- довго й нахабно   борсалися у оскаженілому танці на вже осушеному лиці-це була надія, це було спасіння,це був гарячо-ніжний подих життя.навіть пальці,та вже й руки спромоглися ворухнутися,а слух відчув вищезгадані шелестіння й уявіть почулись геть кряхтіння   клептоманських сорок у нависшому над чолом гіллі,ейфорія мої дорогенькі,то була справжня ейфорія.його очі гляділи в кришталеву реальність,хапали попереду деталі яскравого вже світу,вдрузки розкидаючи осад смертельного сну.Тверезі думки опанували свідомістю й окреслили вже плани на день,в них безумовно входили кава,цигарки,й тепле ліжко,проте й цукерки не були б на заваді.Такі були плани лежачого тіла,кульмінаційною боротьбою тепер був впевнений копняк скотському тремору,бо до біса вже   трусив кінцівками.Чоловік підвівся над холодним грунтом,вхопившись   за кущі,струхнувши при цьому пил і шоколадний бруд   з свого вбрання,прикусивши губу нібито перевіряючи чи є відчуття болю і почимчикував вперед.То була перемога.      Звали його   Левко ,проте ім’я це було якимось кумедним і слугувало гарним підгрунтям для ростіння приколу у період дитинства,та у   даний час дитинство вже було примхою минулого,нещодавно він досягнув цілих двадцяти двох років і приколи вже були за занавісом його пам ’яті,доречі ,одружився він тільки тиждень назад і нещодавно отримав непогану роботу у психлікарні,це була його споконвічна мрія,волів з дитинства бути психіатром,адже копирсатись у чужих головах і їхніх думках був його   що не найбільший кайф,все було добре,жалітись на щось було абсурдно,це була так звана тиша перед бурею.Ніхто і подумати не міг – що прийдуть важкі сірі часи,вдобавок до усього тягарем нависне криза у країні,нібито невидимий геноцид для усієї нації ламатиме силоміць долі тисячі сімей-крастиме їхнє щастя у свій триклятий шлунок. Левко завше був прагматик і вперед дивився завжди впевнено - тепер зламався,навіть палити почав,й абсорбувати більше алкоголів ,бажання його накрились мідним тазом,у вирі його думок зміїлись божевільні для простої людини сентенції.Одним словом,життя перейшло у скрутну фазу.Лунали дитячі крики за стіною,****ське гавкання псів,падання кастрюлів з-верху все це руйнувало гарний ранковий настрій,попри те щоразу ,Розалія-так звали його наречену харчала наче джмілі у липні,в вухо-прокидайся заразо, дванадцять годин,доволі вже ,остоїбенило мене твоє хрипіння,хоча Левко й ніразу за життя до хропіння не вдавався.Щоразу одна й та ж сама картина шановні.Цю пісну кашу потрібно розбавити чимось поживним ,інакше я муситиму кожен день жлуктити її,й вивергатись щораз від нудоти буденності,наприклад дістати акваріум і принагідно поселити у нього гуппі,скалярії та іншу живність –зробити своєрідну імпровізацію з цим усім лихом,ймовірно так буде цікавіше,чи можливо взяти у діда телескоп й робити шоденні нічні вилазки на дах-гледіти на Венеру,можливо узрію й Ганімед ,романтика панувала   у його серці з шаленою грацією.Його марили ліси з ельфами,хоббітами,у лісах він вбачав сакральність,і завжди чекав появи весни,аби накласти в свій рюкзак банок ,залізного приладдя для здобуття березового соку і рушити холеричним бігом у якийсь ліс,вслуховуватись у шелест трав,відчути запах струнких   сосон та красунь ялин,можливо й натрапити на вужів,чи як повезе то на гадюк.Уява дарувала нові поради.