Марк Шмайер

Зустріч відбулась на сходах. В сірих сутінках під’їздних амбразур симметрично викреслились два химерних силуета, їхні кроки нагадували синкопований ритм.
 - Ви знаєте, я з великою впевненністю можу зауважити- ви нагадуєте мені того самого Марка Шмайєра, буквально тиждень назад він покінчив із собою у своїй кімнаті номер 117, що на Рівер Скверс, він випустив в себе п’ять куль, причому смерть наступила не раптово. - Я навіть і не сумнівався в вашій легко-передбачуваній реакції, ні на пінту, справа в тому, що чую це від вас вже вдруге, не потрібно повторюватись,   я пропоную вам якомога швидше скоштувати фламандського лікеру, і пояснити ситуацію детальніше. Я думаю ми зможем   розкроїти цю темну справу, світлим променем вашої безпринциповості. - Але прошу вибачити, я категорично не вживаю спиртного. З мініатюрним прононсом мовив силует і якось розгублено витер свої браунівські окуляри від білого крохмалу. В цю мить стінки кришталевого горнятка наповнились оксамитовою рідиною, що терпким смаком огорнула простір, і нагадала аромат індійського сандалу. - Тоді з вашого дозволу я скоштую данну консистенцію сам. Так-так, я забув також нагадати – не варто тримати револьвер зарядженим у кишені, не забувайте про ваш минулий експеримент з кольтом. -Але звідки, звідки ви знаєте, що в моїй кишені револьвер?! Я взагалі не розумію, як ви могли залишитись в живих після того випадку, я терміново потребую пояснення, всі, ці ваші інсинуації збивають мене з пантелику! - Будем відвертими, напевно вам відомо, що ми клоновані, і саме нам потрібно виконати спільну міссію ?!...