Лиш...
І побіжать роки за роками,
Коли почуття ховаються в нори-
Я не вірю у світло к кінці коридору!
Дощі і тумани-хороша погода,
А жити із болем - моя насолода,
Бо жити в минулому - більше несила,
Та в душах своїх ми не грішили.
Пора, прощавай, минула весна...
Яке примітивне тримірне буття,
Ми вже не підемо ніколи у гори,
І світла не буде в кінці коридору...
Над вечір не будем на балконі стояти,
І вітер не буде фіранкою гратись,
Того що не було-ніколи не буде,
То, що ж я чогось ніяк не забуду?
За вікнами сутінків синіх не буде,
Не будем вдивлятися ми у нікуди,
Дощу не почуєм і шелесту листя,
І ти не розірвеш мого намиста..
Я скажу коханню - віднині ти вільне,
Хоча розумію - це божевілля.
Хай осінь у парку нас не настигне,
Лиш серце від болю у мене застигне.
Свидетельство о публикации №110100800908
А висновок - відпустити кохання на вільну волю - найдоцільніше, наймудріше рішення - в клітці...воно помирає...І, навіть, в обіймах, якщо зневолене... Дякую, дорогенька! з ніжністю Марго
Маргарита Метелецкая 10.10.2010 12:50 Заявить о нарушении
Виправлю помилки, дякую, що зауважили.
Сердечно і щиро,
Фиолетта 10.10.2010 12:48 Заявить о нарушении