Цим диким сонцем скривджена душа
Не має сенсу закривати очі.
Куди подіти застарілі почуття,
Як сон пішов з тієї ночі.
Чи розмалює осінь ці слова?
Я навіть фарбу можу принести.
Лише б не сіпнулась моя рука,
Коли захочуть всі піти.
Від жовтих квітів аж рябить.
Цим я втішалася колись.
А в серці наше щось свербить,
Так руки просять: дотягнись!
Моя фігура, охоплена дощами,
Не викликає більше той печалі.
Танцюю, минає все з вітрами,
Та пам’ятаю: години не стояли.
Загубленiсть
© Copyright: Санюк Анастасия, 2010
Свидетельство о публикации №110100707619
Свидетельство о публикации №110100707619
Рецензии